«Багато, багато разів в житті мені розповідали різні люди свою біографію і щоразу вони спинялися з особливою любов'ю, подовгу… на образах учителів тієї школи, де колись училися. Згадували вони не зміст уроку, не стандарт, загальний для всіх шкіл, а щось характерне, індивідуальне, притаманне своїм учителям: їхні особливості, жести, ходу, манеру вести урок,— і разом з цим неповторним, особистим, що запам'яталося в учителі,— те цінне, що було від нього одержано, можливо, в одній фразі, в одному покаранні, в одній похвалі…» (автор слів - письменниця Марієтта Шагінян). Лише з роками, переживши у своїй педагогічній діяльності злети і падіння, успіхи та невдачі, помилки та вдалі рішення, починаєш глибше усвідомлювати місію вчителя. Найвдаліше вона розкрита у вищезгаданій думці. Виявляється, не кількість знань, «не зміст уроку, не стандарт» є важливим, а «те цінне, що було від нього одержано, можливо, в одній фразі, в одному покаранні, в одній похвалі». Мова йде про любов, яку ми можемо або не можемо дати учням – от що важливо! Банальна фраза «вчитель – це не професія, а покликання» в даному ракурсі набуває глибокого сенсу. Але й, справді, в нашій пам’яті про школу виринає не сума певних знань (хоча досвід навчання, здобутий тут, важко переоцінити), а образи наших вчителів, які викликають у нас різні почуття: від найхолодніших до найтепліших, від нейтральних до «вибухових» і т. д. У зв’язку з цим я поставила собі запитання : навіщо необхідна освіта? І лише тоді, коли відповіла собі на нього, я визначила для себе основні складові місії вчителя. Перш за все, це забезпечити всебічний розвиток особистості школяра: духовний, фізичний, творчий, закласти в серцях учнів основні духовні та громадянські цінності. Також розвивати здатність адаптації та інтеграції в суспільстві, критичне та інтелектуальне мислення, забезпечити базові знання, виховувати бажання до свідомого та безперервного самовдосконалення і, зрештою, розвивати національну самосвідомість, аби убезпечити свою сім’ю, народ і державу. Можливо, це звучить безпідставно, і напевне, видається нереальним для втілення. Але, як кажуть, «назвався грибом, то лізь до кошика», став вчителем – виконуй своє призначення. Я дуже тішуся з того, що вибрала історичний фах, адже саме історична наука - це найвдаліша основа для навчання і виховання особистості учня. Саме історія заохочує вчитися «на чужих, а не своїх помилках». Якщо говорити про якість знань учнів з історії, то, звичайно, я переконана, що на неї впливає використання вчителем різноманітних інноваційних форм, методів та технологій на своїх уроках. Також немаловажну роль у викладанні історії України я виділяю вивченню краєзнавства, бо саме краєзнавчі уроки, на мою думку, найкраще мотивують учнів до поглиблених знань з історії.
Вітаю Вас, Гість!
Субота, 20.04.2024