02:13 Урок-проект Діяльність УПА на території Закерзоння (Любачівщини) - І част. |
ПРОДОВЖЕННЯ:https://drive.google.com/folderview?id=0B22hrH_HRcyzTFV2YTJlUVkxQmc&usp=sharing ВІДДІЛ ОСВІТИ І НАУКИ ПУСТОМИТІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
Відкритий урок-проект Діяльність УПА на території Закерзоння (Любачівщини)
Підготувала Супик Любов Богданівна вчитель історії Зубрянського НВК І-ІІІ ст. Пустомитівського району Львівської області
Пустомити – 2016
ТЕМА. Діяльність УПА на території Закерзоння (Любачівщини) МЕТА:
ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ: Після цього уроку учні будуть знати:
ТИП УРОКУ: засвоєння нового матеріалу
ФОРМА УРОКУ: дослідницький урок-проект
ОБЛАДНАННЯ: карта України, карта Закерзоння, мультимедійні засоби, презентації, таблиці та схеми, додатоки 1,2,3,4,5,6 (додаються).
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА: - Бастіон і Батурин. УПА та підпільна організація ОУН в Ярославщині, Любачівщині та Томашівщині в 1944-1947 рр.: Документи та матеріали/ Упорядники Мирослав Іваник, Михайло Бохно. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2012. - Вісник Любачівщини. Випуск 3 – Львів: Видавництво товариства «Любачівщини». - Партизанськими дорогами з командиром «Залізняком» / Упорядник Ігор Гнаткевич. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997. - Приватний архів учителя історії Супик Л. Б. (фото і документи). - Судин Ю., Судин Д. Закерзоння 1939-1947 : Хроніка подій. – Львів: Сполом, 2007. - Свідчення очевидців. - Тарнавська Розалія. Здобути волю поклялись. Поезії. – Львів, 2005.
ПРОЕКТНІ ЗАВДАННЯ УЧНЯМ:
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент. ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
СЛОВО ВЧИТЕЛЯ: 70 років пройшло з того часу коли було створено УПА. Цим мужнім повстанцям ми приурочимо цей урок. Якось, коли мій дідо, згадуючи про великі Любачівські ліси, сказав таку фразу: «Якби ви знали, скільки молодих хлопців і дівчат загинуло в цих лісах!». І це правда. В умовах суворого режиму окупації, регулярних розгулів польського бандитизму, грабежів, пожеж, а також активного поширення національно-визвольного руху, сотні молодих хлопців з навколишніх сіл добровільно вступали в ряди УПА. До цих пір пробирає гордість за цих справжніх чоловіків, які брали на себе відповідальність за свої сім’ї, за рідний край, за батьківщину… Наше село Зубра – це переселене село. Більшість його сучасних мешканців поселилася тут після Другої світової війни в результаті насильницької депортації українців з території крайніх західноукраїнських земель впродовж 1944-1946 рр., які віддав Сталін Польщі і які тепер називаються Закерзонням. Тому участь наших родичів та односельчан у повстанському русі пов’язана з тими землями Закерзоння, а саме, їх частиною - Надсяння, на яких вони проживали до 1946-1947 рр., у час найактивнішої діяльності УПА. Основна частина жителів села Зубри – це вихідці з таких сіл Надсяння - Радруж, Дев’ятир, Річиця, які тепер відносяться до Любачівського та Томашівського повітів Польщі. Після депортації 1944-1946 рр. та акції «Вісла», якою польська комуністична влада завершила етнічну чистку теренів Закерзоння від українців, діяльність УПА на цих теренах була припинена. Доля багатьох повстанців вирішилася по-різному. Одні за вказівками керівництва УПА похідними групами пішли на Захід через Чехословаччину на територію Західної Німеччини, окупованої по завершенні війни американцями, причому частина досягла мети, а інші – були схоплені чехословацькими комуністами та передані Польщі. Інші – перейшли з родичами до території УРСР, аби продовжувати підпільну боротьбу тут. Ще інші – залишились на своїй рідній землі та продовжували воювати тут. Тому історія підпільної боротьби наших краян пов’язана як з теренами Надсяння (Любачівщини) так і з територією Львівщини (селом Зубра).
ІІІ. План уроку
ВИСТУП УЧНІВ:
Вірш «Збожеволіли» (Розалія Тарнавська)
І учень (Сапсай Настя, 8 кл.)
Усі, мов збожеволіли, клянуть і лають Обкрадену, обдерту волю ту. Якби її ви кров’ю здобували, Тоді би знали їй ціну.
А що оті, котрі в бою упали? Яким не сповнились тоді ще й двадцяти? Хіба вони комусь колись казали: «Я піду в бій, а ти мені плати»?
Тоді таке й на думку не спадало. Тоді та смерть за честь усім була. Тоді нікому душу не чорнила Така підступна влади булава.
ІІ учень (Костів Христина, 8 кл.)
Не вабили ні гроші, ні хороми. Для всіх були слова оті святі: «Здобудеш незалежну Україну Або за неї згинеш у борні.»
Загинули. Сьогодні їх забули. А вбивця бенкетує і кричить, Що не потрібна Вільна Україна. Та ще йому доводиться й платить.
А скільки тих, святих і непорочних, Кістками засівали Колиму?! А скільки тих, котрі не народились?! Чому забув про те, народе мій, чому?!
ВИСТУП УЧНЯ: Гінда Володимир На основі презентації «Організація та структура УПА на Закерзонні (Любачівщині)» (Додаток 1)
Організація та структура УПА на Закерзонні (Любачівщині)
Виникнення загонів УПА на Волині, їхня боротьба з учорашніми та сьогоднішніми окупантами стала прикладом і дала поштовх до створення самооборонних формувань українського населення на всій південно-західній Україні, де почали діяти більшовицькі партизанські з’єднання. Рівночасно піднесли голови польські націоналістичні сили, які також почали організовувати свої збройні формування різного забарвлення, такі як АК (Армія Крайова), АЛ (Армія Людова), ГЛ (Гвардія Людова), БХ (Батальони Хлопске) та інші, що тісно співпрацювали з більшовицькими партизанами. Вони прагли поневолити український народ та закріпити своє панування на цих землях. А польське командування висилало свої збройні формування з Варшави та інших регіонів Польщі на наші землі для підтримки цих дій. Особливо це позначалося у постачанні боєприпасів, офіцерських кадрів та різних спеціалістів підпільної боротьби. Першими жертвами польського терору на цих землях стали греко-католицькі священики о. Мирон Колтунюк, парох Жукова (вбитий у липні 1943 року), о. Теодор Ярка, о. Михайло Плахта, парох Сурохова, о. Ярослав Кнейчук, парох Белзця, о. Василь Гучко, парох Радружа, о. Олександр Стеранка, о. Михайло Заворотюк, парох Молодича, адвокат д-р Пантелеймон Бабяк з Чесанова та заколотий багнетами на вулиці в Чесанові 6 грудня 1943 року Іван Білий з Жукова, вбитий у Ярославі 26 червня 1944 р. д-р Іван Борим, лікар, та багато інших, які любили свій український народ і були патріотами своєї нації. ОУН, що мала осередки на Любачівщині, Ярославщині, Перемищині та Равщині, організовує свої збройні формування для захисту українського населення, яке почали тероризувати польські підпільні боївки. Створюються відділи Української національної самооборони, що входять у загальну структуру українського підпілля. Наступ червоної армії у лютому 1945 р. та утворення кордону призвели до реорганізації структури українського підпілля на Закерзонні, і до кінця 1945 р. тут була утворена VI Воєнна Округа УПА «Сян», підпорядкована УПА-Захід, яка складалася з трьох Тактичних Відтинків: «Бастіон», «Данилів» та «Лемко». До їх складу входили чотири курені УПА, кожен з яких формувався з чотирьох сотень. Командиром VI Воєнної Округи було призначено «Ореста» – Мирослава Онишкевича. Ця структура існувала аж до її ліквідації влітку 1947 р., до сумнозвісної акції «Вісла», коли проти кількох тисяч повстанців і українського мирного населення було кинуто тисячі забезпеченого всім необхідним Війська Польського.
Пісня «Лісові генерали».
ВИСТУП УЧЕНИЦІ: Школик Мар’яни На основі презентації «Мирослав Онишкевич («Орест») – командир ВО «Сян» (Додаток 2)
Мирослав Онишкевич («Орест») – командир ВО «Сян»
Виникнення загонів УПА на Волині, їхня боротьба з учорашніми та сьогоднішніми окупантами стала прикладом і дала поштовх до створення самооборонних формувань українського населення на всій південно-західній Україні, де почали діяти большевицькі партизанські з’єднання. Рівночасно піднесли голови польські націоналістичні сили, які також почали організовувати свої збройні формування різного забарвлення, такі як АК (Армія Крайова), АЛ (Армія Людова), ГЛ (Гвардія Людова), БХ (Батальони Хлопске) та інші, що тісно співпрацювали з большевицькими партизанами. Вони прагли поневолити український народ та закріпити своє панування на цих землях. А польське командування висилало свої збройні формування з Варшави та інших регіонів Польщі на наші землі для підтримки цих дій. Особливо це позначалося у постачанні боєприпасів, офіцерських кадрів та різних спеціалістів підпільної боротьби. Першими жертвами польського терору на цих землях стали греко-католицькі священики о. Мирон Колтунюк, парох Жукова (вбитий у липні 1943 року), о. Теодор Ярка, о. Михайло Плахта, парох Сурохова, о. Ярослав Кнейчук, парох Белзця, о. Василь Гучко, парох Радружа, о. Олександр Стеранка, о. Михайло Заворотюк, парох Молодича, адвокат д-р Пантелеймон Бабяк з Чесанова та заколотий багнетами на вулиці в Чесанові 6 грудня 1943 року Іван Білий з Жукова, вбитий у Ярославі 26 червня 1944 р. д-р Іван Борим, лікар, та багато інших, які любили свій український народ і були патріотами своєї нації. ОУН, що мала осередки на Любачівщині, Ярославщині, Перемищині та Равщині, організовує свої збройні формування для захисту українського населення, яке почали тероризувати польські підпільні боївки. Створюються відділи Української національної самооборони, що входять у загальну структуру українського підпілля. Наступ червоної армії у лютому 1945 р. та утворення кордону призвели до реорганізації структури українського підпілля на Закерзонні, і до кінця 1945 р. тут була утворена VI Воєнна Округа УПА «Сян», підпорядкована УПА-Захід, яка складалася з трьох Тактичних Відтинків: «Бастіон», «Данилів» та «Лемко». До їх складу входили чотири курені УПА, кожен з яких формувався з чотирьох сотень. Командиром VI Воєнної Округи було призначено «Ореста» – Мирослава Онишкевича. Ця структура існувала аж до її ліквідації влітку 1947 р., до сумнозвісної акції «Вісла», коли проти кількох тисяч повстанців і українського мирного населення було кинуто тисячі забезпеченого всім необхідним Війська Польського. Попри геройський опір УПА сили були надто нерівні. Палали села, нищились пам’ятки української культури і все, що могло б свідчити про присутність української спільноти на цих землях, непокірних селян вбивали, наганяючи жах на односельців. М. Онишкевич закінчив чотири класи гімназії та два класи торгової школи в м. Сокаль, а також школу підхорунжих польської армії. Член Української військової організації (УВО) з 1929 р., та Організації українських націоналістів (ОУН) з 1930 р. Потім був керівником Юнацтва ОУН в м. Ковелі на Волині, організатором військових та виховних вишколів юнаків. За діяльність в УВО та ОУН та поширення української державницької ідеї М. Онишкевич був переслідуваний польською поліцією і двічі сидів у в’язниці (з вересня 1931 р. до початку 1933 р., та у 1933—1934 рр.). Після виходу на волю був співробітником видавництва «Дешева книжка» та продовжував брати участь у підпільній діяльності ОУН. М. Онишкевич закінчив чотири класи гімназії та два класи торгової школи в м. Сокаль, а також школу підхорунжих польської армії. Член Української військової організації (УВО) з 1929 р., та Організації українських націоналістів (ОУН) з 1930 р. Потім був керівником Юнацтва ОУН в м. Ковелі на Волині, організатором військових та виховних вишколів юнаків. За діяльність в УВО та ОУН та поширення української державницької ідеї М. Онишкевич був переслідуваний польською поліцією і двічі сидів у в’язниці (з вересня 1931 р. до початку 1933 р., та у 1933—1934 рр.). Після виходу на волю був співробітником видавництва «Дешева книжка» та продовжував брати участь у підпільній діяльності ОУН. В жовтні 1945 р. М. Онишкевич мав зустріч з керівником групи УПА-Захід Василем Сидором — «Шелестом» і був ним призначений на посаду командира Закерзонської Військової Округи (ВО) УПА № 6 «Сян», яким залишався до кінця життя. В листопаді 1946 р. він перейшов державний кордон і перебазувався до Польщі, на етнічні українські землі Закерзоння. Тут він разом з керівником Закерзонського крайового проводу ОУН Ярославом Старухом — «Стягом» та його заступником Василем Галасою — «Орланом» організував створення та вишкіл відділів УПА, які проводили активну боротьбу проти польських органів держбезпеки та захищали місцеве українське населення від нападів з боку поляків. Виконуючи доручення Головної Команди УПА, командир Орест розвантажує терен, висилаючи відділи УПА на Захід і Схід. Сам, не зважаючи на важку хворобу легенів та на щораз більший натиск червоних польських військ, залишається на рідних землях. Схоплений через зраду з одним вояком своєї охорони Богданом, командир Орест був присуджений польським військовим судом до найвижгого виміру кари — розстрілу. Його розстріляно у в'язниці в Мокотові, у Варшаві, 6 липня 1950 року.
ВИСТУП УЧНІВ:
Марш «Месників» (Петро Василенко – «Волош»)
І учень (Сапсай Настя, 8 кл.)
Лав наших залізних нічим не здолати, Нас крик не лякає ворожих атак: У нас попереду син дальніх Карпатів, Наш друг – командир Залізняк.
В нім воля сталева, Він наш командир! Із ним ми, як леви, Як бурі, як вир!
Не нам вже носити покірно окови, Терпіти знущання жахливих катів,– До рідного краю в нас море любови, Завзяття й відвага орлів!
Не нас на руїнах П’янитимуть сни! Борці України, Ми волі сини!
ВИСТУП УЧНИЦІ: Вох Ані На основі презентації «Іван Шпонтак – курінний «Залізняк» (Додаток 3)
Іван Шпонтак – курінний отаман куреню «Залізняка»
Народився Іван Шпонтак 12 серпня 1919 року, у рідному селі Вовкове закінчив і народну школу, далі навчався у сільськогосподарській школі в м.Михайловці (нині Словаччина), в Ужгородській вчительській семінарії. Опісля вчителював на Верховині.Вихований у дусі патріотизму, у травні 1938 року молодий інтелігент вступив до ОУН (Організації українських націоналістів), яка діяла на Закарпатті нелегально.Протягом 1938 – 1939 рр. активно включився у державотворчий процес Карпато-Української держави. Як сотник Карпатської Січі, готував військові сили молодої незалежної держави, був активним членом «Просвіти». Після окупації Карпатської України фашистською Угорщиною Іван Шпонтак виїхав до Словаччини. У цей час уряд Словаччини, за домовленістю з Німеччиною, усіх карпатських січовиків-втікачів направляв на примусові роботи до Німеччини. Там навесні 1941 року гестапо заарештувало Івана Шпонтака за знайдену в нього листівку антинімецького змісту, однак з тюрми він втік. Згодом у Берліні вступив в осередок ОУН, вивчав німецьку мову, пройшов військову підготовку на курсах, які готували старшин для майбутньої української армії. Відтак ОУН відправляє його комендантом української поліції в м. Сянки. Це призначення отримав, коли уже розпочалася війна між Німеччиною та Радянським Союзом, а у Львові 30 червня 1941 року було проголошено Акт про відродження Української незалежної держави. Невдовзі фашисти розпочали масові репресії проти українських патріотів. Івана Шпонтака заарештувало гестапо і уже мало розстріляти, та завдячуючи ОУН його звільнили. Переконавшись, що фашистам Україна потрібна дише як сировинна база, ОУН почала створювати власні збройні загони, які у 1942 р. перетворились у могутню силу – Українську Повстанську Армію, яка вела нерівну боротьбу проти фашистських та радянських військ, котрих вважала загарбниками своєї землі. Працюючи на той час заступником коменданта української поліції в Раві-Руській, Іван Шпонтак вступає в ряди УПА, головнокомандуючим якої був генерал Роман Шухевич (Чупринка). У 1944 році, Іван Шпонтак зорганізував сотню, а згодом курінь «Месники», який діяв на території Любачівщини та Ярославщини (Закерзоння) на відрізку від м. Угнів (Львівська область) по річку Сян. Прославлений у боях командир УПА, він провів немало успішних боїв та проявив себе талановитим стратегом і тактиком. Тяжкі бої довелося вести Івану Шпонтаку «Залізняку» і пізніше - під час акції «Вісла» (1947 року), коли велася боротьба проти українського націоналістичного підпілля. В умовах остаточної депортації українського населення Іван Шпонтак разом з двома охоронцями переходить на територію Словаччини у своє рідне село. Влітку 1959 р. чеська поліція заарештувала легендарного курінного «Залізняка» - Івана Шпонтака і на домагання польського комуністичного уряду передала польським органам безпеки. 1961 року суд Перемишля засудив Івана Шпонтака до смертної кари, пізніше замінивши її на довічне ув’язнення. Та навіть на суді командир УПА доводив, що українська держава існує: «Змістом мого цілого життя було й буде: Україна вільна, Україна Соборна. Я вірю в перемогу. З цього шляху мене не заверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть…» Отримавши сумну звістку про пожиттєве ув`язнення Івана Шпонтака, земляцьке товариство «Карпатський Союз» із США звернулося до архієпископа Івана Бучка в Римі, який негайно відгукнувся і найняв адвоката в Польщі, щоб захистити Івана Шпонтака. В результаті чого його пожиттєве ув’язнення було скорочено до 25 років. З підірваним здоров`ям, без документів і засобів до життя Іван Шпонтак вийшов із польської тюрми у листопаді 1981 року із підірваним здоров`ям. А 4 квітня 1989 року, після тяжкої хвороби, помер у лікарні в Кошицях. Там і похований.
ІІ учень (Костів Христина, 8 кл.)
Зійшлись звідусіль ми у дні ці криваві, Хай довго матуся чи дівчина жде,– Бо нас командир Залізняк з громом слави Побідно усюди веде.
В нім воля сталева, Він наш командир! Із ним ми, як леви, Як бурі, як вир!
Із ним бойових ми знамен не огудим, І разом з другими походом грізним Вкраїні державність навіки здобудем, І славу ми виборем з ним!
Не нас на руїнах П’янитимуть сни! Борці України, Ми волі сини!
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |