ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА НА УРОКАХ ІСТОРІЇ

                                                                                               Зміст

ВСТУП                                                                                                                                                                                                            

РОЗДІЛ 1. КРАЄЗНАВЧИЙ  МАТЕРІАЛ  ЯК  ВАЖЛИВА СКЛАДОВА СИСТЕМИ  ЗНАНЬ  З  ВИВЧЕННЯ  ІСТОРІЇ                                                                                                                                           

1.1. Місце краєзнавчого матеріалу у формуванні історичних знань                          

        1.2. Загальна характеристика краєзнавчих матеріалів на уроках історії                       

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ  ПРИЙОМИ  РОБОТИ  З 

КРАЄЗНАВЧИМИ ІСТОРИЧНИМИ  ТЕКСТОВИМИ  ДЖЕРЕЛАМИ               

        2.1.Робота з краєзнавчими документальними джерелами                                                        

        2.2.Використання наукової літератури                                                                                                                         

       2.3.Використання джерел особистого походження (спогадів,  

             свідчень, мемуарів, щоденників, листів)                                                                                                      

       2.4. Використання періодичної преси в краєзнавчій роботі                                                                                                                                  

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                                                                                                                                       

ВСТУП

                                                                                                                                        Пізнай себе, свій рід, свій нарід,                  

                                                                                                                                             свою землю, - і ти побачиш

                                                                                                                                                   свій шлях у майбутнє…

                                                                                                                                                       (Григорій Сковорода)

      Відомий український педагог, активний громадський і політичний діяч, доктор соціології Празького університету Ничипір Григоріїв писав: «Людина лише тоді стає активним, не мертвим членом нації, коли досконально знає, хто вона й з якого вона роду, коли дійсно знає свій народ, знає його історичну долю, його колію в історичному житті, його природжену національну вдачу, здібності, хист,..., знає й виразно відчуває ті прикмети, що відзначають його як окрему націю; коли знає, що в того народу є вічно цінного, характерного і що тимчасового, поверхневого; коли розуміє, чому саме цей народ має такі-то риси національного обличчя, а не інші; коли безпосередньо не тільки відчуває всіма фібрами душі, а й впевнено, щохвилини розуміє свою органічно-психологічну належність до такої-то нації, а не до іншої» {5}. Ці слова дуже актуальні у наш час, у час, коли життя в нашій державі потребує докорінних змін і, в першу чергу, змін у людській свідомості. Бо лише свідомі громадяни, патріоти спроможні будувати успішну державу, належно виховувати молоде покоління. Напрошується ще один вислів Григоріїва: «Історію треба викладати так, щоб дитина з самого початку й до самого кінця курсу відчувала, що вчить вона не про когось, а про себе, про своїх батьків, дідів, прадідів, про свій рід, що лишило світ у її сучаснім житті, і так чи інакше впливає на це життя…» {5}. Дуже влучно сказано. З цього виходить , що краєзнавство є однією з рушійних сил, спонук до вивчення історії України і, що перш, ніж вивчати історію вітчизни, потрібно заглибитись у вивчення історії свого роду, села, міста, краю. Ничипір Григоріїв дуже вдало показав взаємозв’язок любові до своєї країни зі знаннями про те, «хто вона й з якого вона роду, коли дійсно знає свій народ, знає його історичну долю». А ці знання, у свою чергу, заохочують до  вивчення загальної  історії своєї держави, розвивають любов до свого народу, до своїх співвітчизників, до рідної землі.

     І, нарешті, уроки краєзнавства відіграють немаловажну роль в реалізації освітньої політики України у ХХІ ст., що полягає  «у невіддільності освіти від національного ґрунту, її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу, визнанні освіти важливим інструментом національного розвитку і гармонізації національних відносин».

     Уроки з краєзнавства є переконливими своєю наочністю та конкретністю. Вони заохочують учнів до  пошукової  роботи, формують вміння працювати самостійно, допомагають визначати місце і роль краю в контексті історії України, а найважливіше, відчути себе частиною великої української родини.                                                                

                                         Вчитель історії Зубрянського НВК -  Супик Л. Б.

Розділ 1.

КРАЄЗНАВЧИЙ  МАТЕРІАЛ  ЯК  ВАЖЛИВА СКЛАДОВА СИСТЕМИ  ЗНАНЬ  З  ВИВЧЕННЯ  ІСТОРІЇ

 1.1. Місце краєзнавчого матеріалу у формуванні історичних знань

         У сучасній історичній науці краєзнавство – це поняття, що охоплює на лише інформацію з історії окремо взятого міста, краю, села, регіону, але й процес та способи її нагромадження. Водночас історичне краєзнавство – це й допоміжна історична дисципліна. Мене воно цікавить перш за все як важлива складова змісту історії України.

Перш ніж використовувати краєзнавчий матеріал у навчальному процесі, потрібно визначати його значення та місце у загальноісторичній науці. Отже підбираючи краєзнавчі матеріали спочатку варто звернути увагу на те, чи вони:

-  мають важливе освітньо-виховне значення;

-  тісно пов’язані з програмою з історії України;

-  сприяють глибокому розумінню загальних закономірностей  історичного процесу й особливостей історичного розвитку краю;

-  мають новизну і актуальність;

-  відображають єдність цивілізаційного й культурного підходів при їх дослідженні;

-  враховують диференційований підхід до учнів.

В історії кожної держави розглядають її складові: історію земель, країв, провінцій, регіонів тощо. Для встановлення зв’язку місцевого історичного матеріалу з матеріалом курсу загальної історії використовую такі прийоми:

1)                    формую цілісні знання як з історії  краю, так  і з  історії  країни;

2)                    визначаю загальне і особливе в подіях, явищах загальноісторичного та місцевого значення;

3)                    встановлюю синхронність подій з історії країни та краю.

4)                    виявляю ті важливі  історичні події місцевого значення, які в силу певних причин не згадуються в контексті загальної історії.

       Вивчення історії краю проводжу синхронно із загальною історією або в її контексті. Намагаюся зосередити увагу учнів  на фактах з місцевої  історії, оскільки, вони ближчі та реальніші для них.

       Використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії є одним із засобів активізації пізнавальної діяльності учнів, заохоченням до дослідницької роботи. Знання з краєзнавства збагачують програмовий матеріал, роблять його більш чіткішим, логічнішим та переконливішим і, звичайно, сприяють підвищенню якості знань.

1.2. Загальна характеристика краєзнавчих матеріалів на уроках історії

       В умовах існування сучасних технічних та наукових засобів є всі можливості для належного забезпечення матеріалами з історії рідного краю.  Відповідні краєзнавчі матеріали можна черпати з різноманітних джерел, які містять краєзнавчу інформацію. В залежності від форми та змісту ці джерела  можна класифікувати за такими видами:

1.                     Речові – пам’ятки архітектури, знаряддя праці, предмети і речі домашнього вжитку, одяг та ін.

2.                     Візуальні – джерела, в яких інформація зафіксована у вигляді різноманітних зображень. Це  мистецькі картини, портрети, ікони, скульптури, фотодокументи, кінодокументи, відео документи, плакати, карикатури тощо.

3.                     Усні – це елементи усної народної творчості, зокрема, перекази, міфи, легенди, народні та обрядові пісні, звичаї, традиції та ін.

4.                     Писемні (текстові) – це різного роду документи, мемуари, наукова, публіцистична, художня література тощо.

        Звичайно, найчастіше на уроках використовуються текстові (писемні)

матеріали. Про їх роль у вивченні історії краю піде мова пізніше.

        Зупинимось на візуальних джерелах інформації. Їх використання має свої особливості. Вони можуть охопити широкий спектр питань, які стосуються і епохи, коли було створено те чи інше зображення, і в якому художньому стилі це зроблено, і соціальну приналежність людини, яка зображена тут і т.д. Тому завжди важливо визначити головний аспект, на який важливо звернути увагу. Скажімо на уроці у 8 кл. при вивченні теми «Культура України в ХУІ ст.» я часто звертаю увагу учнів на розвиток будівництва дерев’яних церков. У підручнику Власова І. М. згадується церква св. Параскеви у селі Радруж, споруджена у кін. ХУІ ст., фото якої я показую на слайді за допомогою комп’ютера (Рис.1.1). Цікаво, що саме зубрянські діти є нащадками жителів села Радруж, хоча живуть і навчаються в селі Зубра. Оскільки територія Закерзоння і, в тому числі, село Радруж були віддані Польщі у 1944 р., то жителів цього села було депортовано на територію УРСР в село Зубра. Ці відомості я дуже коротко пояснюю учням, а пізніше зосереджуюсь на значенні архітектурного зодчества радружанської церкви в контексті розвитку української культури, зазначаю, що храм на даний момент віднесений до історичних пам’яток, які охороняються ЮНЕСКО. Ця інформація приємно дивує дітей, адже виявляється що їхні безпосередні предки були причасними до творення такої важливої архітектурної пам’ятки. Після цього дуже доречно зауважити, що вони, молоде покоління, мають бути гідними синами та дочками своїх прадідів. Навчальна та виховна ціль досягнута.

        За період своєї вчительської практики мені разом з учнями вдалося назбирати ряд краєзнавчих матеріалів по вивченні історії рідного села Зубра, адже звідти походять мої батьки, та села Радруж (Закерзоння), бо звідти походять мої дідусь і бабуся. Серед них досить багато візуальних джерел, а саме – фотографій. У 10 класі шкільною програмою передбачено вивчення цілої теми «Наш край у 1921-1939 рр.», розраховане на чотири уроки. Під час вивчення цієї історії я використовую своє дослідження «Загальні відомості про політичне, економічне та культурне життя сіл Радруж, Дев’ятир, Річиця та містечка Горинець перед війною». Чому саме цих сіл? Бо, як я вже згадувала, село Зубра тепер населяють переселенці з цих сіл Закерзоння. Моя історична праця підкріплена комп’ютерними презентаціями, в яких поміщено багато фотографій тих часів. Зокрема, розповідаючи учням про участь їхніх предків у  лавах УСС та УГА, я  підкріплюю це  світлинами з презентації: «На могилі січових стрільців – воїнів УГА у селі Радруж» (Рис.1.3), «Селяни-вояки УГА – Іван Петришин, Степан Ярема, Якимів та Заяць» (Рис.1.2), «Шупер Іван – січовий стрілець армії УГА (зі села Дев’ятир)» і т. д.

 Аналіз цих фото відбувається за такими  питаннями:

      -    Чи відомі вам ці люди, прізвища?

      -    Чи знаєте, хто серед них є вашим чи вашого сусіда дідом або прадідом?

      -   Про що свідчить така велика кількість людей на могилі січових стрільців у селі Радруж?

      -   Що вам відомо про участь наших краян у визвольних змаганнях 1917 - 1921 рр.?

      Пам’ятник на могилі нашого краянина Михайла Старосільця, що знаходиться в селі Радруж (Закерзоння), є водночас і речовим, і візуальним джерелом з краєзнавства, яке дуже доречне для продовження вивчення питання про свідому громадянську позицію наших співвітчизників  в ході боротьби  за свою державу і кращу долю свого народу (Рис.1.4). На фотографії пам’ятника добре видно викарбувані слова: «Тут спочиває Михаїл Старосілець, …, що положив своє життя за волю рідної землі. 19.ХІІ.1918 р.».  Цей напис на могилі я використовувала під час закріплення теми «Наш край у 1921 – 1939 рр.», задавши учням такі питання:

- Як ви думаєте, ким був Михайло Старосілець?

- Які слова з напису це підтверджують?

- Які події відбувалися у 1918 році на теренах Західної України і як вони пов’язані з нашим краєм?

       Відповіді на ці питання, по-суті, підсумовують пройдений матеріал на уроці з краєзнавства, а також нагадують важливі моменти з історії України.    

       Опрацьовуючи тему про культурний розвиток краю, використовую фото: «Дочка священика Ярослава Гучко - вчитель в радрузькій школі» (Рис.1.5), «Члени товариства «Просвіта» в Радружі» (Рис.1.7), «Церковний хор в Радружі» (Рис.1.6), , «Товариство «Просвіта» в селі Річиця» (Рис.1.8), «Архітектурні споруди в містечку Горинець» та ін. До цих світлин доречними будуть питання:

    -  Звернувши увагу на фото церковного хору в центрі з парохом В. Гучком та дочки священика, яка була вчителем у школі, проаналізуйте, яку роль відігравала церква в культурному та освітньому житті села?

    - Чому майже з кожного села до нас дійшли фото членів товариства «Просвіта»? Про що це свідчить?

    -   Якого віку члени товариства «Просвіта» на даних світлинах?

       Відповідаючи на питання, діти одночасно зосереджують свою увагу на певні загальноукраїнські  події, які, як з’ясувалось, відбувалися не десь там далеко, а тут, в їхньому селі, містечку. Вони спонукані замислитись і над культурною діяльністю своїх попередників, які, як виявляється, жили не лише сільськогосподарською працею та здобуттям «хліба насущного», а й вели насичене духовне та культурне життя, здобуваючи освіту, знання, спільно організовуючи концерти, вистави при активній підтримці товариства «Просвіта».             

       Немаловажну роль у дослідженні минувшини рідного краю відіграють речові джерела.  Предмети побуту, знаряддя праці, одяг формують цілісне уявлення про картину життя наших предків у минулому. Недарма побутує приказка: «Краще один раз побачити, а ніж сім раз почути». Отримати таку можливість можна під час відвідання музеїв та проведення  тематичних екскурсій.

       В моїй практиці вже стало звичкою з учнями 6 класу чи під час навчання, чи під час проходження шкільної практики відвідувати Львівські історичний та етнографічний музеї  та музей «Арсенал». Вході вивчення тем з краєзнавства свої враження від побаченого та набуті знання вони відтворюють усно або письмово.

     У 8 класі тему «Культура України в ХVІ ст.» можна проводити у формі екскурсії по місті Львові, зокрема, в районі площі Ринок та вулиці Підвальної. Опісля в школі на уроці, вивчаючи цю тему, учні з неабияким трепетом з’ясовують, що, в першу чергу, культура України тих часів творилася у їхньому рідному місті. Це той випадок, коли знання надихають, викликають почуття гордості за свій край, любові до нього. В даному прикладі ми бачимо як культурна історія краю має загальнонаціональне значення і, по-суті, висвітлює культурну  історію України.  

        З учнями 9 класу, які вивчають тему про діяльність «Руської трійці», дуже доречно відвідати у Львові музей «Русалки Дністрової», побувати на могилі поета на Личаківському кладовищі. Речі, якими користувався М. Шашкевич, його рукописи, лаконічна та доступна розповідь екскурсовода замінила учням вивчення теми «Українське національне відродження в західноукраїнських землях» на уроці історії.

       Учнів 11 класу особливо вразив та закарбувався в пам’яті візит до музею «Тюрма на Лонцького». Екскурсійний супровід та відверті жахіття тюремного життя, можливо, є занадто вражаючі, але дуже повчальні. Адже це було нормою життя 30-40-х рр. ХХ ст. на Україні, коли мільйони людей під тиском репресивної машини сталінського тоталітарного режиму гинули в подібних тюрмах та концтаборах. Ця екскурсія буде добрим виховним уроком для учнів, коли на уроці, підсумовуючи побачене, задати питання на кшталт:

-  Чому кількість ув’язнених в 1939-1941 рр. різко збільшилась?

-  За які злочини були запроторені тут люди?

-  За які саме політичні погляди звинувачували людей?

-  Якої національності в переважній більшості були ув’язнені? Чому?

       Під час вивчення теми про діяльність УПА у післявоєнний час можна поставити проблемне завдання «Чому УПА так завзято і довго боролася проти радянської влади ?» і використати інформацію з побаченого та почутого в музеї «Тюрма на Лонцького».

      Такі краєзнавчі уроки дають також можливість виховувати загальнолюдські цінності, які пропагують взаєморозуміння, терпимість до інакомислячих, права і свободи людини, а також недопущення тоталітаризму в різних політичних проявах.

      Усна народна творчість – це віддзеркалення душі народу, його духовні глибини. Використання поетичних рядків народних пісень, повчальних переказів та легенд, прислів’я та приказок роблять уроки незабутніми і найважливіше -  оживлюють історичні події.

       В моїй пам’яті закарбувалася розповідь мого діда про красуню-полонянку Катерину Дубневич з Радружа, яка потрапила в полон до багатого турка після чергового нападу турків на західноукраїнські землі. В полоні вона стала його дружиною, а в похилому віці вирішила повернутись на батьківщину. З великим багатством вона приїхала у своє село і віддала його на відбудову зруйнованої радружської церкви. Цю оповідь справедливо називають переказом, бо могила цієї полонянки до наших днів є біля цього храму (Рис.1.9). Ще з дитинства я мріяла побувати в Радружі та побачити могилу славної краянки. Цього літа ( 2011 р.) моя мрія здійснилась, як і мрії моїх учнів, які також неодноразово чули від бабусь та дідусів цю оповідь. Ми разом побували в Польщі у селі Радруж, відвідали знамениту церкву св. Параскеви та могилу Катерини Дубневич біля її підніжжя.     

     Що дізнались учні з переказу про полонянку :

-   По-перше – про існування земель Закерзоння, з яких походять їхні предки і які тепер, нажаль, у складі Польщі;

-   По-друге – про насильницьке виселення їхніх родичів з цих земель впродовж 1945-1946 рр.

-   По-третє – про регулярні напади турків і татар на землі України впродовж ХІV – ХVІІІ ст. і на ці зокрема;

-  По-четверте – про любов до рідної землі та високу духовність наших предків, їх вболівання за рідний край.

       Ніколи не забуду захопленість, благоговіння, яке я побачила в очах дітей, коли вони ходили по старому кладовищі в Радружі і вишукували могили своїх предків (Рис.1.10). Такі ситуації закарбовуються в пам’яті назавжди, закладають в душах глибинне почуття відповідальності перед своїми прадідами та  перед своїми нащадками за свій рід, свою країну.               

       У селі Зубра, де  я працюю, також  протягом віків передається легенда про Зофію Гонцюр, польську дівчину. Зофія під час чергового нападу татар на село Зубра намагалася від них втекти і дуже ревно молилась до Бога. Бог вислухав її молитву та засліпив очі нападникам, через що вони не побачили дівчину та не змогли схопити. З тих пір і до нашого часу територія села, де татари осліпли, називається «шлєпа». Обидві легенди були мною та вчителем зарубіжної літератури використані під час проведення інтегрованого уроку з краєзнавства та світової літератури. Отже, краєзнавчий матеріал сприяє і міжпредметним зв’язкам та ефективній інтегрованій формі навчання.

        Вивчаючи тему «Наш край в Другій світовій війні» я часто використовую  пісні Закерзоння, а саме «Сорок повстанців», «Рости, рости, черемшино» та ін. Ці  пісні, складені самим народом, свідчать  учням  про велику підтримку партизанського руху на теренах Закерзоння, про самовіддану любов до своєї Батьківщини, почуття відповідальності за її долю, що були притаманні їхнім дідам і прадідам.

      Підсумовуючи сказане, хочу сказати, що використання  краєзнавчих матеріалів необхідне не лише для знання історії рідного краю, а й для глибшого розуміння історії України. Викладання  історії рідного села, міста, краю на уроках має велику виховну силу, бо задіює не лише розуми учнів, а й їхні серця.